Морський прикордонник Андрій провів у російському полоні дев’ять місяців. Не втрачаючи надії, 24-річний захісник майже рік жив думками про повернення з полону додому, відновлення після поранення та вірив у те, що обов’язково знову стане у стрій й продовжить службу у рідному колективі морських прикордонників.

З чого усе почалося

Андрій народився на Донеччині у багатодітній родині, де був найстаршим. Закінчивши школу в 2016 році, Андрій вступає до Азовського морського інституту Національного університету «Одеська морська академія». Здобувач престижної професії обожнює мореплавну астрономію, навігацію та лоцію. По закінченню навчання хлопець приняв рішення піти саме у військові моряки, наслідуючи приклад свого хрещеного батька. В 2021 році Андрій вступає на військову службу до Маріупольського загону Морської охорони. Відповідальна посада електрика-рульового на катері Морської охорони «Любомир» відкриває нові горизонти для моряка.

На службі у Морській охороні

Наполегливо опановуючи посаду та постійно самовдосконалюючись, Андрій впевнено крокує вперед, прагнучи стати відмінним фахівцем морської справи. Старанність та відповідальне ставлення до служби моряка-прикордонника помітило керівництво й згодом він продовжив отримувати свій морський гарт вже на борту КрМО «Донбас», де обійняв посаду командира відділення рульових, з подальшою перспективою стати штурманом.

«Штурманом я так і не став. А дату 16 лютого і команду всім кораблям, катерам, всьому особовому складу негайно заступити на бойове чергування, запам’ятав на все життя. Ми заступали в бойові чергування, але щоб одразу весь корабельно-катерний склад, такого ще не було», – згадує Андрій.

Вторгнення росії та бої за Маріуполь

Ніч. Кораблі вийшли в море, розпочався шторм та сильний дощ. Андрій заступив на чергування та тримав заданий курс. У цей час вже почалися обстріли з берегової лінії. Рано-вранці отримали команду повертатися в пункт базування. Йти було дуже складно, обстріли посилювалися, потрібно було змінювати курс, постійно маневрувати. Ранком 24 лютого КрМО зайшов у порт. Тим часом у місті вже було дуже спекотно. Кораблі та катери стали ціллю номер один для ворога. Зібравши всі документи, Андрій з побратимами отримали наступне завдання: «Оборона міста».

Йшли години, дні, тижні – морський прикордонник разом з побратимами облаштовували різні позиції та обороняли Маріуполь від ворога. Битва за місто тривала 86 днів, 82 з яких вони були у повному оточені.

«Як оборонялися та виживали знаємо лише ми. Оповіщень на той час не було, ми лише на слух розуміли, що щось летить. Бої точилися скрізь: в школах, багатоповерхівках, садочках. Місто палало. На одній з позицій я отримав поранення. Спочатку не зрозумів, що трапилось. Думав мене відкинуло ударною хвилею, але коли я кинувся до зброї, то відчув, що з рукою щось неладне. Дістався більш безпечного місця, зняв бушлат й відразу все зрозумів. Уламок набою від 30-мм гармати пробив плече майже на виліт. Дату 5 квітня, я також закарбував у своїй свідомості назавжди, адже з того дня вже не міг повноцінно нищити ворога і допомагати побратимам. Страшна рана не давала спокою», – згадує Андрій.
Андрія та інших бійців з важкими пораненнями на моторному човні під обстрілами доставили до «Азовсталі».

«Поруч хтось з побратимів стогнав від болю, а хтось затихав назавжди… І це було дуже страшно», – зізнається прикордонник.

Полон та повернення додому

Медики, які були на «Азовсталі», надали допомогу та витягнули уламок. Андрій, разом з побратимами, півтора місяці, до останнього тримали оборону. Потім був полон: Оленівка, Таганрог, Каменськ-Шахтинський. Щоденне фізичне насилля, катування по декілька разів на день і «новорічний стіл» – один зелений помідор.
Морський прикордонник гідно вистояв дев’ять місяців полону. Ще одна дата, яка закарбувалася в пам’яті Андрія назавжди – 16 лютого 2023 року – повернення додому. Згодом здійснилася й ще одна з мрій Андрія – повернення до рідного колективу морських прикордонників.

«Я щиро радий, що знову можу стати в стрій і робити свій внесок у здобуття нашої Перемоги. Головне, щоби всі побратими, які в полоні, якомога швидше повернулися додому, до своїх родин», – каже Андрій.

За особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне служіння українському народові, Радою національної безпеки і оборони України, Андрія Побединського нагороджено відзнакою «Захиснику України».

Сьогодні Андрій продовжує службу в Навчальному центрі Морської охорони на посаді старшого інструктора відділення спеціального озброєння та керування кораблем. Вчить молодь, дає дієві поради, ділиться досвідом. Непохитно вірить у нашу Перемогу і в те, що обов’язково повернеться на Донеччину, до рідної домівки.

Якщо Ви помітили помилку, будь ласка, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Це допоможе нашому розвитку!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: